Поки Європейський Союз готується остаточно закрити свої ринки для російського скрапленого природного газу, статистика першої половини 2026 року демонструє парадоксальну картину. Саме в цей період європейські країни закупили рекордний обсяг СПГ із заводу «Ямал СПГ», фактично забезпечивши майже повний збут продукції одного з найважливіших енергетичних проєктів Росії.
Таке різке зростання імпорту стало несподіванкою для багатьох експертів. На тлі багаторічних заяв про енергетичну незалежність та поступову відмову від російських ресурсів Європа виявилася найбільшим покупцем сибірського газу саме напередодні введення найжорсткіших обмежень.
За даними аналітичної компанії Kpler, у першому півріччі 2026 року країни Європейського Союзу придбали 9,89 мільйона тонн скрапленого природного газу із заводу «Ямал СПГ». Це стало абсолютним рекордом за всю історію роботи підприємства та на 18% перевищило показник аналогічного періоду минулого року.
Особливо показовим є той факт, що практично весь вироблений обсяг був спрямований саме до європейських портів. Водночас експорт до азійських країн різко скоротився — приблизно на 74%, до трохи більше ніж 510 тисяч тонн. Це свідчить про суттєву зміну логістичних потоків та пріоритетів постачання.
Найбільшими покупцями російського СПГ стали Франція, Бельгія та Іспанія. Французькі компанії імпортували близько 3,6 мільйона тонн, бельгійські — 2,9 мільйона тонн, а Іспанія закупила приблизно 2,7 мільйона тонн. Саме ці три країни забезпечили основну частину європейського попиту на паливо із заводу «Ямал».
Економічний масштаб цих закупівель також вражає. За оцінками екологічної організації Urgewald, загальна сума платежів за поставлений газ могла сягнути шести мільярдів євро. Це величезні кошти, які надійшли до російського енергетичного сектору в останній період перед остаточним припиненням довгострокових контрактів.
Чому ж Європа так активно скуповувала російський газ, якщо вже ухвалено рішення про повну відмову від нього?
Причин одразу кілька. Насамперед більшість контрактів на поставку СПГ були укладені ще кілька років тому. Їх дострокове розірвання часто означало б багатомільйонні штрафи, судові процеси та значні фінансові втрати для європейських енергетичних компаній.
Крім того, європейський енергетичний ринок усе ще перебуває в процесі трансформації. Хоча країни ЄС активно розширюють використання відновлюваних джерел енергії, збільшують імпорт газу зі США, Катару, Норвегії та інших держав, повністю компенсувати російські обсяги поки що непросто. Особливо це стосується зимових запасів та забезпечення стабільної роботи промисловості.
Нині вже діють нові правила Європейського Союзу, які суттєво обмежують можливості закупівель. Короткострокові контракти на постачання російського СПГ фактично заборонені. Кожна партія газу, що прибуває до європейського порту, повинна підтверджуватися документально як така, що постачається в межах довгострокової угоди.
Однак із 1 січня 2027 року ситуація кардинально зміниться. Саме тоді набуде чинності повна заборона на імпорт російського скрапленого природного газу навіть за довгостроковими контрактами. Пізніше того ж року припиниться й імпорт трубопровідного газу.
Для російського енергетичного сектору це означатиме необхідність повністю перебудувати експортну логістику. Якщо раніше європейські порти були основним пунктом прийому вантажів із «Ямалу», то після введення заборони доведеться шукати альтернативних покупців та маршрути доставки.
Сам завод «Ямал СПГ» має специфічне географічне розташування. Він знаходиться в Арктиці, де навігація можлива лише за допомогою спеціалізованих танкерів льодового класу Arc7. Таких суден у світі небагато, а їх використання потребує складної логістики та значних витрат.
Європейські порти відігравали ключову роль у функціонуванні цього проєкту. Вони дозволяли швидко розвантажувати танкери, після чого судна могли оперативно повертатися за новими партіями газу. Саме ця схема забезпечувала стабільну роботу всього виробничого комплексу.
Альтернативний маршрут через Північний морський шлях до азійських ринків є набагато складнішим. Він займає більше часу, залежить від погодних умов, сезонної навігації та має вищі ризики для судноплавства. Саме тому європейський напрямок залишався найбільш ефективним навіть попри політичну напруженість.
Додаткові труднощі створює й санкційний режим. За інформацією джерел, знайомих із ситуацією, частина міжнародних судноплавних компаній, страховиків та фінансових установ дедалі обережніше ставиться до роботи з російськими вантажами через побоювання потрапити під європейські обмеження. Це поступово ускладнює експортні операції та збільшує їхню вартість.
Попри рекордний імпорт газу, загальні доходи російського бюджету від нафтогазового сектору вже демонструють негативну тенденцію. За попередніми оцінками російського Міністерства фінансів, за перші місяці року нафтогазові надходження скоротилися майже на 23% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Це свідчить про те, що навіть рекордні поставки СПГ не здатні повністю компенсувати втрати від поступового скорочення традиційного експорту енергоресурсів.
Для Європейського Союзу рекордні закупівлі можуть стати своєрідною фінальною точкою багаторічної історії енергетичної залежності. Уже менш ніж через пів року правила гри зміняться остаточно, а європейський газовий ринок буде змушений працювати без поставок із Росії.
Чи стане цей перехід безболісним — покаже час. Проте вже зараз очевидно, що перше півріччя 2026 року увійде в історію як період найбільших закупівель російського скрапленого газу європейськими країнами саме напередодні повної заборони його імпорту. Це яскраво демонструє, наскільки складним і суперечливим залишається процес трансформації енергетичного ринку Європи, де економічні інтереси ще певний час співіснують із політичними рішеннями та стратегічними цілями.
