Під час майбутніх переговорів Володимира Путіна та Сі Цзіньпіна Китай планує обговорити двосторонню співпрацю, економіку та міжнародні питання, що становлять “спільний інтерес”. Але в офіційних заявах Пекіна майже повністю відсутня пряма згадка про Україну — попри те, що саме війна залишається головним фактором нинішнього зближення Москви та Пекіна.
Речник МЗС Китаю Го Цзякунь підтвердив, що майбутня поїздка стане вже 25-м візитом Путіна до КНР. Така цифра сама по собі показує рівень політичної інтенсивності між двома державами. Але ще важливіше — контекст цієї зустрічі. Візит відбудеться лише через кілька днів після переговорів Сі Цзіньпіна та Дональда Трампа у Пекіні, що автоматично надає йому значно ширшого геополітичного значення.
Китайська сторона формулює порядок денний максимально обережно. У Пекіні говорять про “міжнародні та регіональні питання”, “економічну співпрацю” та “спільні інтереси”, але уникають деталізації. За попереднім аналізом «Дейком», така риторика є свідомою дипломатичною тактикою: Китай не хоче публічно демонструвати, що російсько-українська війна стала центральною темою стратегічного партнерства з Москвою.
Для Пекіна це принципово важливо. Китай продовжує балансувати між кількома ролями одночасно. З одного боку, він залишається ключовим економічним партнером Росії та фактично допомагає Москві пом’якшувати наслідки західних санкцій. З іншого — Китай намагається зберігати образ глобального посередника та держави, здатної вести діалог і з Вашингтоном, і з Європою.
Саме тому китайська дипломатія уникає прямих формулювань щодо підтримки російської позиції у війні. Пекін не хоче остаточно перетворюватися на частину антизахідного блоку разом із Кремлем. Натомість Китай прагне залишатися в позиції держави, яка має простір для маневру та впливу на всі сторони глобального конфлікту.
Водночас Москва покладає на цей візит значно більші очікування. У Кремлі вже назвали відносини з КНР “особливо привілейованим і стратегічним партнерством”. Росія розраховує не лише на політичну демонстрацію підтримки, а й на поглиблення економічної співпраці, яка стає критично важливою для російської економіки під санкціями.
Одним із ключових питань може стати газопровід “Сила Сибіру-2”. Проєкт має з’єднати російські арктичні родовища з китайським ринком через Монголію. Для Москви це стратегічна спроба компенсувати втрату частини європейського газового ринку після початку повномасштабної війни.
Але саме тут проявляється справжній баланс сил у відносинах між двома країнами. Попри гучні заяви про “стратегічне партнерство”, Китай не поспішає повністю прив’язувати себе до російських енергетичних проєктів. Пекін використовує ослаблення Росії для отримання вигідніших умов — від цін на енергоносії до доступу до сировинних ресурсів.
Фактично війна в Україні поступово змінює саму структуру російсько-китайських відносин. Якщо раніше Москва намагалася позиціонувати себе як рівноправний геополітичний центр сили поруч із КНР, то тепер дедалі більше переходить у роль молодшого економічного партнера, залежного від китайського ринку та технологій.
Для Китаю така ситуація вигідна. Росія забезпечує дешеві енергоресурси, доступ до стратегічної сировини та створює для Заходу додатковий геополітичний фронт. Але Пекін при цьому намагається уникати надмірного зближення, яке могло б втягнути його у пряме протистояння із США та Європою.
Саме тому тема України у китайських заявах залишається майже невидимою. Пекін воліє говорити про “мир”, “стабільність” і “діалог”, не конкретизуючи власної позиції щодо російської агресії. Це дозволяє Китаю одночасно підтримувати стратегічний союз із Кремлем і зберігати дипломатичний простір для переговорів із Заходом.
Майбутній візит Путіна до Пекіна стане ще одним підтвердженням того, що світова політика дедалі більше будується навколо великої конкуренції між США та Китаєм. І в цій конструкції війна в Україні для Москви — питання виживання, а для Пекіна — лише один із елементів ширшої геополітичної гри.
